Авантюра на Свидовці та Драгобраті виправдала себе, ось розповідь Євгена (одного з учасників) про свої враження.

У надзвичайно цікавий похід я потрапив на минулих вихідних. Скітур був для мене відкриттям. І перше, що хочеться сказати – хоч я чудово катаюсь на гірських лижах, здавалося що зненацька все забув і навчаюсь заново.
Тому ті, хто не вміють кататись – можете сміливо їхати.

Отже, почнемо спочатку. Зустрівшись зі своєю групою в селі Ясиня і перепакувавши речі, ми вирушили вперед. У селі моросив дощ, а на найближчих схилах не було снігу, тому я зразу почав морально налаштовуватись на довгий перехід по болоті без лиж. Ще й рюкзак, який до того мав не малу вагу, виріс на загальну їжу, лавинний набір та лижне спорядження. Але не зважаючи на це все ми швидко дійшли до снігу і стали на лижі.

Далі все пішло як по маслу. Я забув про рюкзак і насолоджувався скітуром та краєвидами засніжених Карпат. Наша група не поспішала, тому до полонини Драгобрат – нашого місця ночівлі – дістались пізно, можна вже було зірки рахувати. Але зайнялись ми іншим – почали розбивати табір.

Приготувавши на пальниках вечерю, всі розбрелись по палатках спати, так як підходящих дрів для багаття ми в засніженому лісі поблизу не знайшли. Швидко заснути не вдалось, оскільки перший раз з’явилась можливість просто поговорити, нікуди не біжучи.

На наступний ранок ми прокинулись досить пізно і неквапливо приготували сніданок. План на день був піднятись на хребет, дійти до озера Герешаска і повернутись назад. Піднімаючись на підйомнику “Драгобрата”, ми бачили перед собою тільки туман, але всі були впевнені у словах Сергія про те, що на вершині г. Стіг засяє сонце.

На жаль, там був теж туман і дуже сильний вітер, який нас валив з ніг. Було вирішено повернутись назад. Одягнувши на спуску лижі, я ще раз переконався, що вони зовсім не схожі на гірські і вимагають зовсім іншої техніки катання.

Коротше кажучи, на них я кататись не вмію. Усі в снігу,  мокрющі, але задоволені ми спустилися до стоянки. Правда Сергій сказав, що наші обличчя аж ніяк не відображають щастя.

Перекусивши трохи, було вирішено ще рванути, покататись по лісі. Швидко просуваючись, ми вийшли на дуже крутий схил без дерев. Сніжне покриття було з заледенілою кіркою і я зрозумів, що якщо полечу вниз – палками не встигну підстрахуватись. Тому довелось повернутися до лісу. Спускаючись до табору, я старався максимально використовувати прийоми катання, про які розповідав Сергій. У мене навіть почало трохи виходити, падав я значно менше.

Прибувши до табору, ми приготували вечерю вже на вогнищі і почалась одна з моїх найулюбленіших частин походу – байки біля вогнища.  Коли інші  учасники  розповідають про свої пригоди – це не тільки захопливо, але й безцінний досвід. Я постійно дізнаюсь щось нове на вечірніх посиденьках. Це був просто чудовий вечір!

В останній, третій, день походу я прокинувся з палаткою на лиці. За ніч навалило багато снігу, а ми розклали палатку не дуже якісно. Тому вона прогнулась. Але спочатку було враження, що зламались дуги.

Після сніданку нас чекала халява – рюкзаки поїхали в село в машині, а ми без зайвих кілограмів на плечах почали спуск. Перехід був дуже легкий, тому я дивився не під ноги, а на далекі гори, сніжну погоду і насолоджувався свіжим зимовим повітрям Карпат. Біля села сніг щез, і під ногами залишилась тільки трава. Проїхавши по ній декілька метрів ми змирились, зняли лижі і пішли далі пішки.

Їдучи до Франківська в машині, я все ще уявляв себе на лижах. Там в далині, в горах… Чудові люди, чудові місця, і як результат – чудові вихідні. Дуже хочу подякувати всім учасникам, особливо організаторам з “Білого Слона” Сергію та Ігорю. Ну і Карпатам!