Після кожної мандрівки бажано щось написати… Як воно було, як не було, додати фото чи відео і вийде гарний звіт-репортаж.
Він згодиться, щоб закарбувати хороший спогад на папері, щоб інші почитали та побачили, може й вони помандрують.
Після кожної ХОРОШОЇ мандрівки це зробити необхідно.
Цей похід видався саме таким. Тож розповісти про нього – обов’язок 🙂
Коротко про учасників
Горон Володимир (Тернопіль) – керівник мандрівки. Значний досвід зимових лижних походів.
Сапіга Сергій (Тернопіль) – найповажніший та найспортивніший учасник мандрівки із значним досвідом зимових лижних мандрів та постійним бажанням щось зробити хороше та комусь допомогти
Хомич Роман (Чернівці) – добрий досвід лижний походів.
Петрик Роман (Львів) – є досвід зимових походів та незначний досвід лижних прогулянок в горах.
Кобилянський Антон (Львів) – незначний досвід лижних походів.
Потіха Віктор (Теронпіль) – вперше у лижній мандрівці.
Маламути Джамбо та Макс – значний досвід лижних походів.
Чим запам’ятався перший день
+ довгими зборами
Приїхали в кемп Білий Слон близько 11 ранку, а стартували тільки в 15.45. Хронічні проблеми нашого часу – коли всі працюють і в мандрівку збираються в останній день. Слід врахувати наступного разу 🙂
Тож перепакування наплічників, зважування продуктів, підготовка спорядження, запрягання маламутів тощо займають не одну годину. Тішить одне – встигаємо смачно попоїсти.
+ учасник без лиж
Один учасник мандрівки скептично налаштований щодо стану снігу в горах і вирішує іти без лиж. Такий експеремент зацікавлює, тож ризикую і погоджуюсь на аферу. “Чорногору в кішках має пройти, а якщо відставатиме, то після неї поїде додому” – приблизно такий план дій. Про результати експеременту будуть згадки в тексті, а також трохи висновків у кінці.
+ гарними, майже весняними краєвидами на хребті Косарище
Ну і на фоні того всього ми – з санами, собаками та лижами на наплічниках чи мотузках.
+ вагою наплічника
Вона невелика, як для семиденної мандрівки (у мене десь 15 кг). Все загальне спорядження (намети, казани, ремнабори, аптечки, інструмент тощо) та частину продуктів тягнуть друзі наші чотирилапі – маламути Джамбо та Макс. І це не може не тішити.
+ фініш на лижах
За кілька кілометррів до фінішу починається сніжок, а з часом його вже вистачає, щоб комфортно рухатись на лижах. Так і робимо. Тож на табір приходимо залишаючи дві паралельні смужки на снігу і тільки “учасник без лиж” псує картину неглибокими слідами кінцівок на цій бездоганній колії 🙂
+ ночівля
Гарне місце ночівлі з дровами та краєвидами, незначний морозець, зоряне небо над головою, потріскування дрів у ватрі, смачна вечеря та сухий спальник навіюють тільки приємні думки.
Чим запам’ятався другий день
+ ранковим світанком та сонячним і морозяним стартом
Схід сонця зустрічаємо з тарілками гарячої каші у руках, а перші стрімкі підйоми до полонини Чуфрова проходять в чудовому смерековому засніженому лісі, що підсвічується сонячними променями
+ полонина Чуфрова та верхів’я ріки Дземброня
це просто казкове місце, в яке закохуєшся з першого погляду. Безліч смерек, галявинок, потічків та купа сніга і все в обрамленні стрімких схилів Чорногори. Рухаємось цими місцями та відчуваємо себе героями Джека Лондона, що ідуть перевалювати Чілкутський перевал
+ перші спуски та падіння
Навіть під час підйому бувають спуски. Були вони і у нас. А де є спуски, там будуть і падіння. Та снігу вдосталь, тож падати весело і м’яко. Не падає тільки “учасник без лиж” – він тропить вже доволі глибоку стежку, продовжує руйнувати нашу двохпаралельну ідилію, та покращує свої фізичні кондиції – бо робота це не легка.
+ вихід на Чорногірський хребет та рух по ньому
Що буває коли взимку виходиш на Чорногірський хребет… буває по різному.
У нас були неймовірні краєвиди, сильний вітер та купи криги під ногами.
На таких застругах не покатаєшся, та все рівно йдемо на лижах – то і додаткова школа і провалюєшся менше. Хоча для камусів забава не з хороших.
Маламутам з санами ведеться нелегко, в одному місці Джамбо проїжджає з вантажем кільканадцять метрів вниз по схилу.
“Учасник без лиж” іде в кішках, а інші – інколи знімають лижі на стрімких та заледенілих схилах. Жортскості черевиків вистачає, щоб пробивати кригу, тож кішки не одягаємо.
+ встановлення табору та ночівля
Доходимо до озера Бребенескул і неподалік нього стаємо на табір. Знаходимо горизонтальну більш-менш затишну поличку та починаємо закопувати намет.
Погода потроху псується-туманиться. Тож вночі варто сподіватися вітерця.
Намети закопуємо десь на метр та будуємо ще невеличку снігову стінку зі сторони вітру, хоча і цього потім бракуватиме.
Залазимо в намети, готуємо вечерю на пальниках та вмощуємося спати.
З метою зменшення ваги спорядження намети взяли без внутрішніх, тож лежимо просто на сніжку, а маламути поруч. Вперше, з часів його молодості, взяли Джамбо до середини – собакам так приємніше, а нам тепліше.
Чим запам’ятався третій день
+ “Добрий” ранок та день народження Сергія
Цілу ніч на Чорногорі хурделиця, тож намети добряче засипає снігом. Входи доводиться відкопувати.
Іменинник, як і годиться – прокидається раніше всіх. Сьогодні він черговий, тож з 5.00 починає готувати нам сніданок, добудовувати снігову стінку зі сторони вітру, розкопувати намети і т.д. Думаю, такі незабутьні подарунки від природи та друзів на твій день народження трапляються не часто. Ми ж мирно продовжуємо лежати в теплих спальниках, що легко припорошені снігом та дослухатися до цих “передсвяткових” приготувань 🙂
А потім сніданок, подарунки, пісні та мелодії сопілки – все як годиться 🙂
З огляду на погоду, стан снігу на хребті тощо вирішуємо змінити маршрут – спуститися до ріки Бребенескул, нею – до ріки Говерла, а тоді повернути на право, та піднятися на сідловину між Петросом та Говерлою.
Такий маршрут буде явно більш лижним, ніж крижана, туманна та вітрова Чорногора. Всіх лижників це тішить, а “учасник без лиж” ще не усвідомив, куди ми йдемо 🙂
+ Крижаний спуск
Хоча ввечері видавалося, що озеро зовсім поруч, та вранці, в тумані та при сильному вітрі туди потрапити виявилося не так легко. Спуск до озера починається із зриву на крижаному схилі маламута Джамбо – важкі сани дають себе взнаки (десь 15 кг). З санами та вантажем він проїжджає блзько 30 м та зупиняється на засніженому виположені. Туди ж до нього сковзує Роман, пробуючи при тому зарубатися лижними палицями.
Розвантажую Джамбо, прив’язуючи сани до себе, а позаду їх притримує Антон, рухаємось.
Несподіваний ривок і доводиться зарубуватися палицями і мені. Як виявилося, цього разу полетів Антон, потягнув сани, а потім і мене. Проїхавши метрів зо 5 зарубуюсь на схилі. Зупинилися…
+ Ось який він, лижний туризм…
Ще трохи спуску і ми в сніговій зоні. Білих мух тух хоч відблавляй, тож стаємо на лижі та починаємо приємні, запаморочливі, чудові і надзвичайні спуски вниз долиною ріки Бребенескул. Тільки “учасник без лиж” не може в повній мірі насолодитися цією райською для лижваря картиною. Він “працює” в прямому розумінні цього слова, гартуючи свій характер, силу волі та м’язи на ногах.
Ми ж ковзаємо як метелики на квітковій галявині від засніженої смереки до смереки, від спуску до спуску, отримуючи купу задоволення та “легкі” кілометри на спідометрі. Хтось вчиться, падає і встає, а хтось просто котить в своє задоволення до смачного обіду. Регулярно підчікуємо нашого пішохода.
За кілька кілометрів стежка змінюється засніженою дорогою, якою мчимо донизу з комфортною швидкістю, лічильник відраховує кілометри за кілометрами.
Починається відлига і легкий дощик. Знаходимо альтанку та розміщуємось готувати обід. Свято продовжується, тож Сергій приймає вітальні дзвінки, а ми варимо смачне какао. Більше ніж за годину підходить “учасник без лиж”.
+ підйом під Говерлу та “вагончик для людей”
Спуски закінчуються і знову починається підйом на Чорногірський хребет. Хтось жартує: “ми ж вчора тільки туди піднімалися”
Вирішуємо тягнути до якихось колиб – щоб погрітися та посушитися.
“Учасник без лиж” вже притомився, тож підйом догори по глибокому снігу дається важко. Не допомагає навіть пробита нами лижня та санний шлях, що торують маламути.
Вечоріє, вмикаємо ліхтарі та продовжуємо підйом по дорозі.
За черговим поворотом надибуємо житловий вагончик (автомобільний кунг) з написом “ЛЮДИ”. Вирішуємо, що то саме про нас та стаємо тут на табір.
В вагончику зроблені нари на 4 чол, вибито два вікна і трохи сміття в середині.
Все як класично – хочеш добре спати – потіснися, прибери і поремонтуй. А після того спи собі на здоров’я.
Беремося за господарчі справи – прибирання-замітання, дрова, вогонь, герметизація вікон тощо.
Потім смачна вечеря з борщем, зоряне небо і відблиски вогню на деревах.
Чим запам’ятався четвертий день
+ зміни маршруту та команди
вранці стартуємо близько 9.00 та рухаємось до сідловини Говерли і Петроса. Починається відлига, припікає сонце. Близько 13.30 виходимо до хатинки КБЗ. Обідаємо.
Попадання в зону доступності мобільної мережі завжди несе певні загрози хорошому походу. Обставини і робота змушують мене і Романа скорочувати маршрут і гострити лижі додому. “Учасник без лиж” рушає з нами, бо подальше його пересування з лижною групою явно заважатиме долати кілометри та потрапляти у заплановані точки.
Тож троє та маламут Макс ідуть через Говерлу на Заросляк, а троє та маламут Джамбо продовжують маршрут.
Погода починає псуватися, тому вирішуємо, що ночувати хлопці будуть на колибі під Петросом, а вже завтра перевалять на Кваси.
+ підйом на Говерлу, зимові зливи та вітри Чорногори
Ми ж стартуємо в напрямку Говерли.
Починається дощ та вітер, які з кожним кроком посилюються.
Спочатку йдемо по чиїхось слідах, та з часом небезпечність траєкторії слідів (підрізання схилів) змушує нас дертися на вершину хребта і вже звідти спускатись на сідловину перед самою Говерлою.
Дощ періщить з усіх сил – як літня злива, а вітер посилюється.
На хребті знімаємо лижі та вдягаємо кішки. Підйом дається важко, бо наплічники з причепленими лижами додають сильної парусності – від чого вітер жбурляє нас то туди то сюди, а додаткова вага в наплічнику – це постійні провалювання в сніг по коліна.
На вершині не засиджуємось, по ковтку чаю і вниз.
На спуску сніг як каша, а Чорногора періодично дає добрячі вітрові стусани в спину.
В сутінках спускаємось до зони лісу, тут вже тепліше. Одяг та взуття промокли до нитки, а дощ продовжує періщити.
+ Заросляк, бобслейна траса до “кп” та Макс-конячка
В Заросляку стаємо на лижі, хоча місцевий хлопака каже, що снігу до низу немає – дорога прочищена. І це дійсно так, снігу немає, та ожеледиця така, що не позаздриш автомобілістам.
Ми ж на лижах мчимо розсікаючи темряву та пелену дощу своїми ліхтарами, а потоки води – лижами. Задоволення повні штани, черевики повні води, кілометри нудної дороги збігають за мить і ми вже біля форелевого господарства.
Тут запрягаємо Макса, який до того тягнув тільки сани та котимось за ним на всіх парах.
Такою кавалькадою доїжджаємо до “кп”, де вже стоїть TURE-BUS.
Перевдягаємось, чекаємо пішохода та рушаємо на Білий Слон.
А тут смачна вечеря, парка лазня і солодкий сон до наступних мандрів.
P.S. Інші учасники мандрівки та маламут Джамбо ще розсікають гірські схили. Наступного дня під дощем, в тумані та з вітерцем їм вдалося перевалити Петрос та спуститися на біостаціонар. Наразі їх подорож ще триває…
P.P.S. Вгадайте, а хто це – “учасник без лиж” ?
[…] […]