Коли на вихідних займаєшся улюбленою справою, час проходить дуже швидко. Саме цього вікенду ми вирушили покаячити на річки Свіча та Мізунка. На залізничному вокзалі в Тернопіль забираємо Дениса з сонячної Одеси і вирушаємо. 200 км або чотири години і ми вже у Вигоді. Там забираємо Володю і їдемо на Свічу.

Проїхавши вздовж річки з добрий десяток кілометрів і не побачивши води навіть для сплаву на каяках, вирішуємо їхати на Мізунку. І знову бус, погана дорога. Мізунка нас теж не може порадувати високою водою. Та славетний водоспад Кривуля можна проходити. Вирішуємо кататися на Кривулі. Таборуємося, первдягаємося, розподіляємо плавзасоби і йдемо на річку.

Стосовно рівня води на Мізунці. Якщо хтось хоче сплавитися на рафті по Кривулі, то його чекає незабутьнє тягання рафтів по всіх каміннях водоспаду. Мізунський водоспад можна пройти на «надувашці» одиночці, двійці або каяку. Інші плавзасоби потрібно було б тягнути і перший, і другий слайд. Для мене Кривулю йти в малу воду було цікаво і повчально. Перепад висоти в першому слайді приблизно 3 метри. Цей перепад зумовлює швидку течію, а відсутність високої води – наявність перешкод, які треба обходити і відсутність можливості «зачіплятися» веслом за воду. Тому потрібно було слаломити в умовах, коли мало що можна зробити весло. Цікава бочка в другому слайді. Залізши в неї носом, мені вдалося поставити сплавний каяк на носову свічку.

Ідуть три каяки, дві «надувашки» одинички та двійка. Перша спроба в Богдана і команди Одеса-Вигода закінчуються рятувальними роботами після другого слайду водоспаду. Ще до обіду Катерина успішно проходить бойове хрещення на каяку. Після ситного і теплого обіду ще катаємо Кривулю.

Другого дня вирішили до обіду покатати Кривулю і відправитися в мандри. Володимир з Вигоди вже до нас не приєднався, Катерині сподобалося сплавлятися на каяку, тому знову прийшлося розприділяти човни. Чотири каяки і дві «надувашки» одинички. Таким  виявися розподіл. В 14:00 Ігор нас виганяє з річки. Пакуємося обідаємо і вирушаємо на скелі Довбуша.

Цей унікальний скельно-печерний комплекс зачарував мене розташування і формами гігантських скель, що нагадують дивовижних істот. Також ми відвідали славетну вже скелю, яка не взмозі була вистояти проти природних сил і впала просто в яр.

Далі вже звичний бус, дорога, залізничний вокзал, прогулянка нічним Тернополем і на порозі мене зустрічають двійко дітлахів

Ось таким видався каякерсько-маловодно-скельний whitewater вікенд!

Звіт Незбрицького Георгія, або просто Жори.

Фото від Ірини Дзвонковської.