Літо, спека…

Хочеться на природу, до води, кудись подалі від цивілізації.

От і надумали вибратись на Джурин. Сказати правду, я планувала всі чотири дні пролежати десь між тінями дерев, час від часу відвідуючи водоспад для гідромасажу та водяної свіжості.

Але не так сталося, як гадалося 🙂

Ну, все по порядку.

 

Вирушили 30 червня вранці, усім відомим заліщицьким дизелем. Дорога, книга, бутерброди – так неспішно минає час у приміських поїздах.

Дорога від потяга до Джурина

 

Вже близько полудня вийшли у Ворвулинцях. На автобус до Ниркова, звісно не чекали. Вирішили прогулятись пішки під палючим сонечком. Рюкзаки не надто важкі, тому ці 15 км виявились легкою мандрівкою. По дорозі зустріли страуса та ослика (живуть вони на базі відпочинку для мисливців і рибалок), масивний птах ніби спецільно позував для камери, напевне знаючи про свою “ексклюзивність” для наших місцин.

Страус-симпатяга

Десь близько 15:00 прийшли на точку призначення. Розбили намет в найзатишнішому куточку і … гайда купатись. Вода була теплою і чистою (і людей небагато – все таки робочий тиждень в розгарі)… Непідробна насолода 🙂

 

Але як би добре не було у водоспаді, втома взяла гору, дались взнаки спекотне сонце і неблизька дорога… Як тут не подрімати…

 

Липень ми зустрічали запашною кавою зі смаколиками, слухали співи пташок і насолоджувались свіжістю лісу… Навіть лелека в гості завітав 🙂

 

 

Як це побувати на Джурині і не відвідати руїн замку? Та ніяк 🙂 От і ми так подумали.

Пройшовши зарослою стежкою повз дитячий відпочинковий табір, опиняємось біля напівзруйнованої споруди церкви. Стіни вражають товщиною і масивністю, але час, як відомо, не щадить нічого, тому зараз це просто руїни, що, однак, не втратили своєї величі. Піднімаємось вгору на хоровий балкон, а ще бічні кімнатки…зараз тут щедро розрослись чагарники і трави, адже дах вже давно не захищає від дощу.

 

Але це ще не все. За кількадесят метрів від церкви стоять руїни замку – дві високі вежі видно за багато кілометрів будь-кому, хто наближається до мальовничого урочища. Вони – символ цієї місцини, відомий далеко за межами області та регіону. Їх важко переплутати з чимось іншим – лісиста долина річки, пагорб і дві одинокі вежі. Це як туристичний бренд регіонального масштабу.

Щоб пройти до них, потрібно перетнути частину табору, спеціально відгороджену…. порушуємо правила, відчуваючи себе нестримними підлітками.

 

Одна з веж напівзруйнована. Жаль, але з часом така доля загрожує усім спорудам. Сонце тим часом припікає, і ми тікаємо в чагарникову гущавину, адже попереду мандрівка в західну частину урочища.

Знаходимо потрібну стежку і…зустрічаємо стадо корів, вони як і ми, тікаючи від неймовірної спеки, йдуть додому з вранішнього пасовища… Деякий час йдемо поруч – ми і симпатичні корівки. Врешті виходимо на край пагорба, ліс залишається внизу, і насолоджуємось мальовничою панорамою урочища “Червоне”… Час обіднього перекусу. Знаходимо зручне місце в тіні одинокого дерева і милуємось краєвидом. Позаду нас село Нагоряни, а над нами палюче сонце і крона дерева.

В розгар трапези серед гілок щось затріщало і виринула прудка … білка. Звір помітив нас не одразу, бо однієї миті зупинився і завмер, витріщившись на дві незграбні людські постаті. Не знаю, про що він думав, але декілька хвилин вивчав нас і зник в гущавині. Напевно переконався, що в нас немає нічого поживного згідно його білчачих смаків;)

Спуск назад був швидким і радісним, ажде після жаркого дня хотілось водяної свіжості і прохолоди…

 

Субота зустріла нас ще більшою спекою і відсутністю навіть найменшої хмаринки на небі – чудовий день для мандрівки лісом. Попереду в нас була дорога до Дністра, тому часу не гаяли і після сніданку одразу й вирушили.

В лісі надибали безліч позначок і маршрутів. Звірившись з картою, попрямували до села Устечко, що на березі Дністра. За дві години ми майже на місці – ріка видніється внизу, залишилось знайти зручний спуск і….купатись))

 

Після обіду знайшли доглянутий пляж в селі і з’їли там десерт – солодощі особливо смакують в дорозі)

На зворотньому шляху обрали інший маршрут, і через півтори години опинились в мальовничому місці – біля водоспаду “Дівочі сльози”. Тут неймовірно гарно, свіжа холодна вода, печера відлюдника із старовинною іконою і зручний спуск до водоспаду, під ним й освіжились.

До місця таборування добрались надвечір, відпочивальників помітно побільшало, як і транспорту. Якось непомітно засинаємо – свіже повітря сприяє здоровому сну)

 

Недільний ранок зустрічає нас аншлагом відпочивальників – крученим серпантином спускаються верениці автомобілів, а під водоспадом не проштовхнутись – і дорослі, і діти – всі хочуть в воду. А ми тим часом готуємо смачний шашлик – найкраще рішення для неділі. Повітря урочища наповнюється димом від вогнищ, здається, що шашлик став національною недільною стравою на природі. По обіді з’являються хмарки і навіть накрапає дощ, найбільш перелякані тікають додому, але ніщо не може зіпсувати чудового настрою від сонця, води, прогулянок-мандрівок і смачної їжі. З ним і повертаємось додому, даючи собі слово повернутись сюди ще не раз.