Переддень Нічного Чорногірського Марафону видався насиченим і сповненим турбот. Забравши призи для майбутніх переможців від наших спонсорів Husky та Dynafit, ми виїхали із ще сонного Івано-Франківська та рушили у село Кваси, де стартували марафонці.
Дорогою зустріли частину нашої команди, що виїжджала із кемпу Білий Слон. Зробили деякі заміни по позиціях, після чого Рома Баконь та Михайло Ковтун поїхали на спортбазу «Заросляк». Звідти хлопці з добре навантаженими рюкзаками рушили своїм ходом до озера Несамовитого, щоб облаштовувати КП №2. Основним їхнім завданням було зігріти, нагодувати та втамувати спрагу марафонців, які попри все до них дістануться! А ще не проґавити Сергія Сапігу, який повз усі КП мчить із шаленою швидкістю і часто навіть не встигає відмітитись)).
Прибувши на місце старту, зустрічаємо перших учасників, які відразу люб`язно пропонують допомогу в розбитті намету та облаштуванні території.
Впевнено відмовляємось, адже часу та вільних рук маємо вдосталь. Швиденько все готуємо, набираємо легендарної мінеральної води та із Тетяною Вербицькою і Миколою Гороном прямуємо на сідловину між Петросом та Говерлою, де ще маємо встигнути облаштувати КП №1.
А дехто відпочиває на повну, готуючись до нічного старту.
Виїжджаючи із села Луги, починаємо підйом крутими серпантинами, де наш “бойовий кінь” просить задіяти всі 4 “копита”: переключаємось на повний привід, понижену передачу й продовжуємо видиратись вгору, милуючись краєвидами за вікном.
Згодом зустрічаємо молодого оленя, який кілька секунд заворожено дивиться на нас із гори, напевно, не розуміючи, що це за “чорний монстр” порушує сакральну тишу його дому. Потім він спокійно ховається за деревами. Подумки просимо пробачення у сполоханої тварини та продовжуємо шлях. Помічаємо біля дороги спиляне дерево, яке чудово підходить нам на дрова. Вантажимо кілька полін на дах нашого “коня”. Трохи вище добираємо в діжки води із джерела.
Виїхавши на сідловину, розуміємо, що часу в нас не так вже й багато. При світлі ліхтариків починаємо розбивати намет й обладнувати наш маленький “фудкорт” із: бананів, лимонів, меду, чаю та коли.
Розпалюючи вогнище, виявляємо проблему: наші сируваті дрова все ніяк не хочуть горіти. На щастя, місцеві працівники екопункту діляться (за винагороду) з нами сухішими дровами, які вже більш-менш починають розгоратись. Температура в нашому наметі плавно і впевнено зростає.
Поволі завершуємо облаштування й ставимо закип`ятити воду, як, зрештою, розпогоджується й ми таки можемо помилуватись зорями, які @Тетяна Вербицька без зволікань фіксує на камеру.
Дивимось на час — 2:20, а Сапіги марафонців немає, що досить дивно. Минає 15 хв — помічаємо світло, яке з`являється десь із кущів і починає різко наближатися. Зустрічаємо першого марафонця — це Артем Слотін.
Він практично на ходу ковтає трішки коли й біжить далі. За 20 хв прибігає Сапіга, питає, коли був Артем, п`є колу і теж біжить.
За Сапігою прибігає Василь Боднарук, який, перекусивши, продовжує шлях, але повертається грітись до нашого намету й, почекавши на Юлію Цурік, вирушає далі.
Потім учасники прибувають практично один за одним. Ми ж стараємось якнайшвидше поповнювати запаси води, наливати чай та колу.
Марафонців ставало все більше: приходили групами та поодинці, хтось заходив грітись у наш теплий намет, хтось просто сідав поруч й розповідав про епічний спуск із Петроса та свої пригоди.
Світанок потішив гарною погодою: хмари трішки опустились й нам відкрився фантастичний вигляд на гори Хом’як та Синяк, вершини яких проглядалися, як острови в морі хмар. На жаль, часу на те, щоб це зазнимкувати не було. Зате кілька фото робочого процесу волонтерів зробити вдалося.
Тюся теж в очікуванні наступних учасників!
Дочекавшись передостанніх марафонців (останніх страхував Володимир Горон), я разом із Галиною Боднар стартую на маршрут. Підходячи до Говерли, бачимо, що вершина цілком в хмарах.
Це нас зовсім не лякає — і ми вперто ліземо вгору.
Робимо кілька фото на вершині й вирушаємо на спуск.
“Захопливий” вигляд з вершини Українських Карпат
Вирішую йти напряму, без траверсів. Була надія, що хмари розсіються і буде хоч трішки гарних краєвидів, але не так сталося, як гадалося).
Виходимо на Брескул — там суцільна хмара. Далі Пожижевська — і знову те саме.
Жукам на Пожижевській напевне така погода на радість)
Підходимо до підйому на Туркул, сідаємо відпочити. Стає холодніше й посилюється вітер. Вирішую йти траверсом. Знаходимо стежку й рухаємось в обхід вершини. Дійшовши до місця, де стежка обривається і починаються великі валуни, помічаю якусь постать у тумані: підходимо ближче — виявляється, це Юлія Рамьялг, що намагається знайти потрібний напрям. Практично без паніки пояснює, що не може розібратись із GPS і що вже повідомила про своє місцезнаходження. Оскільки ми вже в кількох метрах від вершини Туркула, то йдемо через неї. Там вітер просто шаленіє.
На спуску зустрічаємо батька із сином, які йшли за нами. Батько говорить, що планує дійти до Дземброні. Пропоную дістатись до КП №2, де хлопці тільки нас і чекають, а там вирішувати.
Після невеликих роздумів, порівняння маршруту до Заросляка (7.5 км) і до Дземброні (щонайменше 20 км), вибираємо перший варіант, про який згодом ніхто не пожалкував). Спускалися до Заросляка повільним темпом: близько 2-х годин.
Затоплена на маршруті стежина примусила нас продератися через жереп, а потім й так іти по кісточки в воді. На Заросляку нас вже чекав автобус із учасниками, які зійшли з дистанції ще раніше, але виглядали задоволеними й активно спілкувались.
Насичені дні марафону надовго залишаться в нашій пам`яті. Дякуємо усім марафонцям за участь та запрошуємо позмагатись на осінній версії Нічного Чорногірського Марафону, який відбудеться 19-21 жовтня 2018 року!