Писати багато тексту немає часу, бо літо то є час для мандрів, а не мемуарів.

Гарних фото з походу не було , бо людство стає все лінивішим і фотоапарати в походи не бере – обходиться смартфонами.

Але все рівно щось написати і показати треба, бо ріка надзвичайна і про це мають знати всі, а спробувати обрані 🙂

Отже стартуємо в Рукомиші, неподалік скельного монастиря.

Хтось одразу починає освоювати каякінг, а хтось і далі вправляється у багатоборстві – біг, плавання і біг з перешкодами.

Кілька кілометрів, а може й менше і ми біля чергового цікавого об’єкту – фортеця в Підзамочку.
Частина групи іде на екскурсію, а Джамбо ганяє місцевих корів і гусей.

Ще кілька чудових краєвидів зі Стрипи і ми втягуємось в мегаполіс Бучач.

На березі одразу виростають багатоповерхівхи в стилі «аляшанхай», старі архітектурні форм із совковою штукатуркою, залишки фортеці під небом на горизонті, шпилі монастиря ліворуч, кілька дамб, млинів, гідроелектростанцій і обносів, а також вигуки перехожих – як реакція на Джамбові кроси і запливи у них на очах.

Бучач пройшли. Закінчується цивілізована частина мандрівки і починаються справжні джунглі, з завалами, обносами, перелазами і переворотами, кладками-колодами і деревами велетами. Про цивілізацію нагадують рештки сміття на берегах і поодинокі рибалки, які «намагаються ловити рибку в каламутній воді». Насправді лапок тут не треба, але хай будуть.

Руїни монастиря-фортеці в Жизномирі, обід перед залишками дамби, ще кілька кілометрів і стаємо на табір. Неподалік розкинувся глухий і надзвичайний хутір – Луг (здається).
5 живих хатів, вода на все село – це джерело в лісі за 500 м, дорога до цивілізації – лісова і в дощ непроїжджабельна, хати – глиняні, люди – з філософським поглядом, корови тівні. Тут відчувається стрибок в часі років так на 200 назад. Мобільний правда тягне і електрика є.

На фото – джерело, з якого все село і в літку, і зимою п’є воду.

IMG_20150530_181848

Другий день так само насичений розвагами – завалами з дерев і кущів, які ми беремо на абордаж, перестрибуємо, продираємось, проповзаємо, пропилюємось, інколи перевертеємось, інколи обносимось. Насправді не все так складно і страшно, але дійсно весело і феєрично.

Каякери-початківці швидко здобувають досвід, гарт і сонячну засмагу – бо погода тішить сонцем.

Малі русилівські водоспади (про них мало хто знає і точно нічого не знають місцеві) змінюються великими, прогулянки – обідом, лісові нетрі – чудовими галявинами.
Під вечір починає хмаритись, ми налягаємо на весла і виходимо на Дністер. Тут паводок і води хоч відбавляй. Відчуття після Стрпи – ніби вийшов в море. Навіть хвилі є.

Догребаємо до Хмелевої і стаємо на табір.

І на закуску третього дня – чудовий шматок Дністра із Хмелівським морозивом, Шутроминським джерелом, островами Інь та Янь, Литячівською печерою, дубом і молоком, Устечківським мостом і морозивом знову.

Під час спроби потрапити в грот відлюдника в Литяче зіштвохнулися з відчайдушними запереченнями воронів, що кружляли навколо, а дзьоб, довжиною 5 см, що стирчав з гнізда в печері, теж неоднозначно сказав, що ми тут непрохані гості. Тож грот відлюдника довелося відмінити. Оси в районі гроту також живі і активні, тож будьте там тихі, непомітні і обережні.

Із спостережень:
+ малий рівень води в джерелах. Хоча води на Дністрі вдосталь, та джерела обміліли. В Хмелевій джерельце майже пересохло, в Одаєві – теж явно зменшилось.