Як то воно було на Стрипі

Нічогенька пауза вийшла… Довелось пригадувати, як вмикати лептоп, тримати мишку… й швидкість набору впала нижче хвоста…
Та й вдома буваю радше рідко, ніж часто…  Та й дім у мене уже не той… Раніше у нас була спільна на всіх (пригадуєте? Господар, троє цуценят і Господиня) буда на 5-му поверсі у вулику поряд з іншими більшими й меншими вуликами у місті, де все гудить, реве й клаксонить… Тепер ми горді власники маєтку й землі довкола на тихій та ясній поляні =). Тож тепер мої прогулянки більше не виглядають, як мотання кіл чітко визначеною траєкторією стадіону, а більше схожі на броунівський рух =).

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Як у давнього знайомого Вам, мабуть, кортить запитати: «Що новенького? Як життя?»
«Ну, нарешті!», – відповім я. – «Думав, Ви уже й не запитаєте».

Мандруємо переважно річками. Це мені подобається з двох причин: перша – не потрібно оббивати лапи об асфальт, ґрунт і т.д. (як у випадку з велопоходом), друга – в спекотні дні джерело охолодження завжди поруч.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Автобусом приїхали в Рукомиш. Ух, і спітнів же ж я. Відразу прийняв прохолодну ванну в Стрипі. І зрозумів, що насправді я належу до водоплавних =) (відтепер я водоплавний аляскинський маламут). Не вірите? Відеодокази тут >>>

Туристи вирішили розім’яти м’язи… Але, здається, якісь не ті м’язи… Носять мішки з піском і цементом нагору. Аборигени переконують, що за це їм (туристам) будуть прощені усі гріхи, оскільки допомагають монастирю. Я ж істота – безгрішна з чистими помислами –  і у той час, як люди відбувають покуту за свої темні справи, я вивчаю місцеву фауну, що складається, в основному, з ВРХ. Правда, не тієї, що втоптує асфальт міста і в якої час від часу злітають роги. Виявляється, є ще інші представники виду – без мотору і водія, замість пібібкання видають дивні звуки «му-у-у-у-у» і виявляють агресію, атакуючи водоплавного Джамбо (себто мене =) гуртом. На щастя, бігають вони не так швидко, як я.
Справились (туристи), молодці… А що це у них за коло світиться над панамами? Тю, здалось… Мабуть, сонце нагріло.

Час у мандри!!! All aboard! Хвилинку-хвилинку! Господарю, ти чого? У цей зелений тазик я не сяду! Не викликає він у мене довіри! Давайте я самосплавом, а ви у своєму тазику пливайте самі! Усі рушили на човнах, а я всоїм ходом.

Все – лапи відмовляють! Наплавався! Мабуть, не такий вже я і водоплавний. Зачекайте! Приймайте на тазику (але виключно з наукового інтересу)!
Обсохну трішки, відпочину… А там знову своїм ходом! І знаєте, за 15 хвилин сплаву стає зрозуміло, що не такий уже цей тазик нестійкий і приємний зеленавий колір пасує мені до очей. Ну, добре, вмовили, на каное – то на каное! А це ще й чудове місце огляду і звідси можна гарненько рушати на полювання птахів, ВРХ… ну, і метеликів нарешті.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Мої мисливські медитації глушить якийсь дивний шум і, я б сказав, навіть ревіння. Нічогенькі такі  поріжки! Звідки вони тут? Я ж, готуючись до походу, переглядав відео з минулорічного сплаву Стрипою. Там же ж по коліна води було, вони у своїх каяках дно терли…. А тут… Ух, же ж гарно! Оце хвиля! Торч! Здається, один каякер вирішив мене переплюнути і зайнятись підводним полюванням. Бо навіщо ще ж перевертатись вниз головою…  під воду? Причалили, щоб лапи розім’яти. А дехто (каякодайвер) обсохнути =).

Ми з Господарем починаємо синхронно думати чи, принаймні, ставати голодними =). Найкращий момент усіх походів – перекус… А що це у нас сьогодні? Гм… Це якась нова страва? Мокрий хліб? Кому-кому дякувати? Дайверу? То він не риб ловив, а страву готував? Екзотично… Ну, в таку спеку мокрий хліб – не найгірший варіант =).

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Господар якийсь неспокійний, бігає туди-сюди, хвилюється… Гей, ти куди! Стій! Побіг містком… Ой, міст мені ще менше подобається, ніж каное… Хиткий, не суцільний, на мотузках тримається. Я краще вбрід. Оце течія… і глибоко… Але ж і я водоплавний! Доплив! Ура! Господар містком повертається на інший берег. Стій! Я з тобою! Пливи, Джамбо, пливи!

(Пропоную пропустити цю сюжетну тавтологію, бо перепливав я не один раз і навіть не двічі.) 

Тлумачення ці нелогічні напади хвилювання мають таке: один з недосвідчених каякерів (а саме, Поплавок) зміг перевершити мене в частоті ситуацій, з яких його потрібно було рятувати. От Господар і метушився.

Час від часу відчуваю якийсь дискомфорт в районі обличчя (вам це місце знайоме як «морда») і загалом всюди. Господар, мабуть, теж відчуває те, що й я. Бо часто зазирає в мою шерсть і щось там шукає, а тоді тягне, свариться на щось чи когось і якось несподівано ніжно поплескує по чолі. Зветься цей процес «витягування кліщів». Сам я їх в очі не бачив, але, кажуть, що вони є (це вже питання віри =).

Не знаю, чи існує такий вид туризму (якщо ні, то я нарікаю його «джамбінг»), але мені він до вподоби. Я переслідую каное, пливучи, коли вода достатньо глибока, або біжучи, коли лапи відчувають під собою ґрунт.

Зупиняємось біля руїн (Підзамочок), туристи на екскурсію… а я… =) на полювання. Великий птах, гарний… Правда, оцей неестетичний елемент, який звисає з його носа… Дарма… Здобич є здобич. Атакую! Схопив, тримаю лапами… і щойно зібрався запропонувати індику (як виявилось) дружбу, Господар почав гукати, погрожувати. Довелось послухатись і так нашій дружбі й не довелось початись.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Ночівля в Русилові. Туристи починають вовтузитись, розставляють намети… нудно.. А ось вогнище – це вже цікавіше, певна ознака наближення вечері =).Ну ось, поїли, потеревенили – і в люлю. А я краще спатиму тутечки, поближче до вогню.

Місце для ночівлі я все-таки вибрав стратегічно правильне. Прокинувся, а тут уже і смачним запахло =). Поснідали. І рушили на прогулянку до «найводоспадистішого струмка». Поганяли сходинками водоспадів, трішки помісили болото, але все в тіні. Тож сама приємність.

Повернулись в табір, зібрали речі – і знову на воду. Сьогодні я вже вправніше вилізаю в каное з води. Стрипа – вузька і швидка – якось несподівано перетворилась в широку й повільну. А ще Господар почав називати її «Дністер». Треба випробувати і таку воду. Пливу – причалюю, знову пливу – знову причалюю. Як гордо оголосивГосподар, я проплив цілий кілометр =). Це позитивно вплинуло на усвідомлення мене собою «водоплавним», однак негативно відобразилось на моїх навичках ходіння (лапи заплітались). Мабуть, почали перетворюватись в ласти (слова Господаря). Я геть зморився метаморфозою в качку і вирішив поспати. Сон продовжувався навіть тоді, коли я прокинувся, бо мене пригостили морозивом =).

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Пригода на Стрипі закінчилась в Устечку. А чи справді закінилась? 😉

НАЙБЛИЖЧІ ПОДІЇ

<< Вер 2017 >>
ПВСЧПСН
28 29 30 31 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 1

ТРЕНУВАННЯ TURE TEAM