Ви вірите у віщі сни??? Мушу зізнатись, що донедавна і я не вірив. Сонник каже, що «чоботи» уві сні – до дороги, подорожі; а от мені сняться виключно «трекінгові черевики» – і означає це, що незабаром знову в похід =).

Цього разу з машиною пощастило (у плані справності =), тож було доволі часу насолодитись краєвидами крізь шибку автівки.А ці білосніжні пейзажі… Ех, таке відчуття, наче я усю цю білизну бачив уже багато-багато разів (Господар каже, що мені й не треба бачити все на власні очі – мій генетичний код пам’ятає саме те, що потрібно, аби вижити; тож на світ я дивлюся очима своїх батьків і батьків їхніх батьків…)Отже, мої діти хоча б на якийсь маленький відсоток чи й цілих два бачитимуть світ так, як я =). А те, чого не запише генетика, зафіксую я, у блозі =).

1165375_original

Для протоколу (генетичного =): перший похід був на Свидовці, а зараз освоюєм Горгани. Максимальна висота 1665 м, схили стрімкі, каміння («горгани» ж) і жереп – чудовий набір для проведення тренінгу з рятувальних робіт у горах(подивимось, як справиться Господар =). Погодні умови: опади відсутні, температура повітря – 50С вдень, – 100С вночі, видимість хороша.

День перший, рятувальний

Отже, їдемо… Приїхали. Останній сніданок в цивілізованих умовах. Всаджуюсь за стіл (ну, може, зовсім трішки на стіл… але ж хіба то моя вина, що столи у них такі незручні й високі). Розумію, що ще не всі шовіністи вимерли, бо мені заявляють: «Коли їдять двоногі, чотириногі гуляють» (забули вже, хто їхні предки), — наче мало того, що вони вільно вибирають іти на двох власних чи з’їжджати на двох довгих, а у мене вибір невеликий – незмінно свої чотири. Ех…

Деремось на хом’яка (так сказав Господар). Погуглив, знайшов статтю про хом’яків; спочатку було подумав, що в горах туристи використовують незнайомий мені діалект (ймовірно, гуцульський), але ще трохи посьорфав і второпав, що так зветься гора в Горганах =).

1159788_original

Оце на ній (г. Хом’як, 1542 м) я й розпочав рятувальний тренінг. Гомо сапієнси ідуть стежиною. Нецікава локалізація для відпрацювання рятувальних схем. Поки вони стежиною – я посадкою (ой, це я анекдот пригадав =). Шукаю відповідний майданчик. О, знайшов!!! Сніговий надув – ідеальне місце. Сповзаю вниз. Тепер звуковий сигнал а ля SOS: рятуйте!!! Людина Собака за бортом!!! Хто першим прореагує? О, Господар, не підвів! Тепер витягуй! (відпрацьовуємо техніку елевації за ошийник). Є! Перший етап рятувального тренінгу пройдено успішно: + 10 балів для Господаря.

Колиби на полонині, ще й новенькі!!! Чудова база для проведення теоретичної частини тренінгу. Мо’, зупинимось? А?! Господар спілкується з резидентами. «Бувайте»??? Ей, ми що не залишаємось? Шкода, та лекція переноситься на невизначений термін.

Продовжуємо «дертися на хом’яка» =). О, здається, тут нещодавно були туристи смачним пахне, шосте чуття підказує, що тут є їжа (шосте чуття мене рідко обманює, як і решта п’ять =). Видається, що й ми тут ночуватимемо. Ось вона – їхня «романтика в палатці»…

Холоднішає, шерсть на мені розпушується (як вона – шерсть – знає, що потрібно робити? Мабуть, для мене загадка не тільки гомо сапієнси, а й я сам =). Цікаво, чи у такому розпушеному стані буде холодно лежати просто на снігу? Перевіримо… (Господар стелить килимок – піклується=) Дякую, друзяко, та у мене тут експеримент у розпалі. Для протоколу (генетичного =): шерсть реагує на зниження температури, розпушується і холод через такий багатошаровий підігрів не відчувається навіть при безпосередньому горизонтальному контакті зі снігом (ну, у позиції лежачи).

1161197_original

Вогонь (гм, попахує обсмаленими вусами; цікаво, батько чи дідусь такий досвід передали =)… Гарно миготить і тепло віддає, правда, ще й пахне, як у Господині на кухні… А, значить, їжею =). Смачного, хлопці! Якщо вам уже не вміщатиметься, не соромтесь, завжди радий допомогти =). Ура, додайка!!! Ось за це спасибі! Не забуду: моя кістка – ваша кістка! =)

1161623_original

Відбій! (тепер не гріх і поспати). Ого, а чому в наметі сніг? (салаги, дно, мабуть, забули). А ось і мій килимок біля входу (зсередини =). Добраніч! Вночі прокидаюсь, бачу Господар вовтузиться (кошмар наснився чи, мо’, змерз). Не гоже в біді Господаря кидати (тим більше, що завтра у нас другий етап рятувального тренінгу запланований): підсуваюсь ближче до нього, разом тепліше =).

День 2, фотогенічний

Темно ще ж, що за поспіх? Я так пізно (себто рано; 5:00) не гуляю, чуваки! (ех, з ким тут говорити… туристи). Сніданок о 5-й ранку – це ж несмак. Агов, ви про біологічний годинник чули? Поснідав – і знаєте, трохи посвітлішало і настрій нічогенький =).

А що це у вас на головах? А, то ви чіпляєте третє око, коли темно. Не пощастило: обділила вас матінка-природа.Господар читав, що (цитую) «в темряві собаки бачать в 3-4 рази краще за людину. Це завдяки кращому розширенню зіниць, а також специфічній будові сітківки. Позаду фоторецепторів розташована світловідбиваюча мембрана – тапетум» (про копірайт мене уже попередили =), тож інфо звідси:http://indifferent.blox.ua/2011/02/Zir-sobak-Yakim-bachat-tsej-svit-nashi-domashni.html). Почуваюсь у темряві добре, але вуха тримаю гостро й відчуваю, як лапи зважують кожен крок, очі сфокусовані й ніс працює на усі 100% (чуття мобілізуються самостійно; мені ж доводиться тільки спостерігати за змінами у мені).

1162177_original

О! У декого тут ще й четверте око з’явилось =) – фотоапарат кажуть. Отже, у нас повна гармонія: чотириокий полює за кадрами, триокі за враженнями, а я (як завжди, двоокий) не проти вполювати якусь живність =).

Сонце піднялось, варто подумати над завданням для другого етапу рятувального тренінгу. Тріщина між цикотами – підійде! Якось би так правдоподібно. Пробую: просуваюсь в щілину і сповзаю. Вмикаю секундомір (біологічний, звісно; іншими не користуємось). Час пішов: раз, два, три, чотири… Вишу на передніх лапах  і (основне, не спалитись; жалісливо так потрібно) попискую. Тринадцять, чотирнадцять, п’ятнадцять… Почув! Тягни-тягни!!! Двадцять два, двадцять три… Тягни! Тридцять п’ять, тридцять шість, тридцять сім. Стоп! Етап другий завершено. Фуф! Підсумуємо:час реагування, оцінки оперативної ситуації та проведення операції – 37 секунд. Другий етап рятувального тренінгу завершився успішно.

Лепсько же ж тут: сонце, сніг, гори… (наче додому повернувся; якого-такого «дому»? А! Кров в мені заговорила!).
А цьому чотириокому, напевне, від мене щось потрібно: ходить за мною, про якихось пташок розповідає… Як пташці з четвертого ока вилетіти?!

Пташок я так і не побачив, але полювання у чотирикокого видалось на славу =):
ФОТОЗДОБИЧ у всій красі.

Зупиняємось відпочити і поїсти (тут мене двічі просити не треба =). Бачу, без господаря залишився бутерброд (не гоже!). Ось я і викликався бути ним (ну, господарем) і заразом показати гомо сапієнсам, як правильно їсти(бутерброди). Так і кажу Господарю: «Неправильно ви бутерброди їсте». Беру і тільки збираюсь продемонструвати алгоритм, як на мене накинулись (невдячні!), ще й відібрали наочність. Правда, потім несподівано віддали. Де логіка? Мабуть, зрозуміли мої добрі наміри =)

1166119_original

Дивина: над головою хмари і внизу хмари. Оті, що внизу, звуться туман (Господар пояснив). А, може, ми ще тут трішки посидимо? Мені тут (високо) більше подобається. Та, очевидно, час додому.

1163666_original

Гайда схилом додолу! Оце дивовижний крос (я, правда, не пес Барбос =). Я вас наздогнав, лижоногі!

Повинен зізнатись, що третій етап рятувального тренінгу не зміг відбутись з технічних причин: на спуску з Малого Горгана (гора така) Господар вирішив триматись за мене (за поводок; страшно чи що?). Звичайно, офіційно оголосили, що це для МОГО блага, щоб не покотився як калач і т. ін. (та вже нехай приховують свої фобії). Внизу, ближче до лісу, Господар, мабуть, вже менше боявся і зміг просуватись самостійно на лижвах (без повідка). Я ж за ним наглядаю, тримаюсь поблизу. Ой-йой! Впав! Чекай, іду! Невідкладна джамбодопомога уже мчить! Першим ділом тактильно (язиком) екзаменую голову, обличчя – фуф! Все гаразд! (гомо сапієнси думають, що ми їх лижемо з радості і т.д.: воно, звісно, не без того, ОДНАК слина – ще й добрий дезінфекційний засіб; звідки знаю? А от, просто знаю – і все тут =)

Куди це ми потрапили? Кажуть, якийсь Буковель. Який тут активний трафік лижоногих! А чи не зімпровізувати нам третій (заключний) етап рятувального тренінгу? 😉 Де тут карта-схема місцевості? Ага, ось: оте що червоним позначено (потім Господар ДОСТУПНО пояснив, що то суперскладна лижна траса), мабуть, нам підійде… Вперед!
1166348_original

На третьому етапі рятувального тренінгу застосовую модель небезпечної ситуації зі значним скупченням народу за умов швидкісного пересування (у цьому випадку на лижах червоною трасою).  Кидаюсь за одним лижоногим, який промайнув повз нас. Дії Господаря: миттєва реакція, з похідним рюкзаком на плечах і лижах на ногах мчить червоною трасою з метою порятунку мене =). І таки наздогнав, і успішно евакуював з небезпечною території. Отже, тест пройдено на 10 балів із 10 =).

1160564_original

Правда, концентрація стресових (тренінгових) ситуацій за два дні, очевидячки, негативно вплинули на нервиГосподаря. Після третього етапу рятувального тренінгу спостерігалась неадекватна реакція з використанням міцних слів, погроз та активною жестикуляцією. Господар знову прив’язався до мене повідком (чи то злякався, чи то рух у зв’язці хоче спробувати?). Таким макаром зійшли вниз.

Долі, біля витягів, зібрались фанати (чиї-чиї? – мої, звичайно, чиї ж іще), добились аудієнції з Господарем і отримали дозвіл на фотографування мене (знову розповідали про якусь пташку… Дивні). Добре, що Господар не дозволив руки до мене гріти: Йому у горах після роботи на морозі без рукавиць, звісно, можна (люблю масаж =), але чужі брудні руки – це вже геть не гігієнічно. Фани, розходьтесь уже: саме час для регенераційного сну. Забув геть про нього (все-таки непроста це робота – бути менеджером, особливо, рятувального тренінгу). Засинаю на три: раз, два-а-а, т…1160855_original

А ось і наша автівка. Час додому. Краєвидами мене уже не здивуєш – краще посплю. Цікаво, цього разу сон буде без трекінгових черевиків ;)?