main

Враховуючи, що Великдень – сімейне свято, ми вирішили провести його всією сімейкою. Вибір, куда податись такою “бандою” і щоб всім було весело, у нас не великий – в Карпати, у гості до Білого Слона 🙂

Тут кожному вдень знайдуться розваги до душі – хто на що гаразд, а вранці і ввечері – завжди буде можливість зібратися за столом, обговорити, поділитися враженнями та планами, поспілкуватися і смачненько попоїсти.

Тато (то я) – полював за адреналіном і втомою – тож в суботу був каякінг на Чорному Черемоші, в неділю – скітурінг на Чорногірському хребті, а в понеділок – одразу дві ріки і море каякінгу – Чорна Тиса і Прут.

Мама (то Даша) – байдикувала і насолоджувалася відсутністю хатніх клопотів, спілкувалася з друзями, читала і засмагала на сонечку. Попивала чайок біля каміна, відлежувалася в шезлонгу і пробувала відігрітися після зими в карпатській бані.

Діти (то Яся, Ярослав, Марко і Микита) – гралися, гралися і ще раз гралися, а також хуліганили, прогулювалися, добре спали, гарно їли і зовсім не набридали татові і мамі, а також шумом своїм не заважали сусідам по котеджу 🙂

Більше про їхні розваги сказати нічого не зможу – питайте в них, а про свої ще дещо напишу.

День перший – субота
каякінг на Чорному Черемоші

На заїзді оглянули Прут – подивились водоспад і рівень води. Тут її достатньо, тож була надія і на хорошу воду на Черемоші. Нажаль, саме в суботу вода була низькою. Підйом води почався вже в неділю.

Сумувати не було коли, попоїли, зібралися і пішли на воду – 6 політеленових каяків і одна надувашка – Роман тільки починає свій нелегкий каякерський шлях 🙂

Насолоджувались сонячною і теплою погодою, простим сплавом з купою слалому між камінням, відпрацьовували роквіли.

Після сплаву Роман і Георгій тренуються на Дземброні. Для Романа це перший в житті досвід сплаву на поліетиленовому каяку, досвід перших переворотів, відстрілів та самосплаву – як же ж без цього. Хоча стартував він дуже пристойно :-), а для Георгія – то підготовка до майбутньої Чорної Тиси і Прута

Ввечері активно готуємось до наступного дня – виходу в гори на лижах.
Дивні відчуття, коли розвішавши в сушарці Білого Слона свій гідроодяг йдеш в ангар із спорядженням та відбираєш лижі і черевики для скітурінгу. Це означає тільки одне – завтра буде новий день і нові пригоди 🙂

Засинаю пізно, бо ще палимо з Дашею камін і попиваємо чайок з медком – лікую минулотижневий кашель.

День другий – Великодня неділя
скітурінг на Чорногорі – Піп Іван

Великдень вирішили святкувати ближче до Бога – в горах. Паску нам святив Піп Іван.

Хоча зранку, перед виходом, хлопці ще пробували потрапити на посвяту в Зелене, та не встигли. В Дземброні ж цього року святили пізно, тож чекати не випадало.

Стартуємо в 10.00. Навколо трава, пташки і комашки, купа сонця і тепла. Тому лижі на наплічниках і скітурові черевики виглядають дикувато.
Іду в кроксах, так набагато приємніше. Дехто одразу з долини стартує в скітурових кайданах 🙂

Та вже на полонині під Смотричем снігу вистачає, тож крокси доводиться почепити на наплічник, а черевики на ноги. Привал коло колиби і знову вгору. Маламути працюють – тягнуть наші лижі і це тішить 🙂

Великодній сніданок робимо на вершині гори Смотрич – 1898 м. Паска, варені яєчка, м’ясце і сальце, сирок і цибулька ідуть на ура.

На хребті вже трохи подуває, світить сонце і набігають хмарки. Йдемо в лижах, та з часом розуміємо, що стежкою – без лиж, іти набагато приємніше.
Туристів цього дня в горах не багато: обганяємо одну групу на підйомі, стрічаємо фрірайдерів на сідловині між Смотричем і хребтом та групу, що спускається з Попа-Івана. Більше – ні душі…

Піп Іван на підходах зустрічає прохолодним вітерцем та хмарами. Певно злий, що так пізно завітали в гості. На годинниках вже 16.00.
По долинах ганяє “шарга” (так місцеві називають різке похолодання, пориви вітру і опади у вигляді снігу і дощу), та нас вона минає.

Короткий привал і їдемо вниз. Починається найприємніша частина будь-якої лижної атракції – спуски.
Хоча цього разу приємна вона не для всіх – у декого з лижами не складається і він потроху сповзає до долу. Та досвід і навики набувати ніколи не пізно. Тож наступного разу буде краще, еге ж бо 🙂 ?

Снігу в горах ще вистачає. Та він мокрий, тож їдемо доволі повільно.
На Марічейці привал, вимірєюмо глибину криги, робимо фотосесію і далі до Веснярки.

На цьому виході часто згадуються емоції скітурових перегонів “Кубок Білого Слона”, які проходили цим же ж маршрутом. Але у вищому темпі і з відповідною мотивацією. Гарно було  і тоді – прогнатися, і зараз – спокійно пройтися.

З Веснярки ще кілька кілометрів спуску на лижах, потім трохи по траві, а коли її стає забагато – чіпляємо лижі на наплічники.

В Шибеному чекаємо всіх і один одного, відпочиваємо. Дехто засинає без задніх ніг/лап – сьогодні довелося добре попрацювати.
Нарешті зібралися і одразу рушаємо до TURE-BUS, який вже тут і обіцяє довести нас до кемпу, смачної вечері та паркої бані.

День третій – обливний понеділок
Чорна Тиса і Прут

Обливало нас цього дня по дорослому.

Рівень води на Чорній Тисі був нижчим середнього, проте верхній каньйон можна іти. Що ми і робили. Ці місця – гарний плейспот для того, щоб збадьоритися і полоскотати нерви :-). Стрибнули всі водоспадики по кілька разів, запакувалися і поїхали в нижній каньйон.

Його хлопці ідуть без мене. Тож як там було – не розкажу. Але знаю точно – води вистачало. Тим, хто був впреше на Тисі – сподобалось.

Я з Романом у цей час проявляли чудеса дипломатії і торгівельного мистецтва колонізаторів Полінезії – виторговували у місцевих мій шолом і камеру Gopro, яку випадково загубили по дорозі. Історія довга, весела і повчальна, є навіть фото і відеоматеріали. Та це певно буде окремий звіт на окремому листочку. Чекайте.

Зустрічаємось на фініші сплаву рікою Чорна Тиса, пакуємось і поспішаємо на Прут.
Часу обмаль, а адреналіну і пригод попереду ще море.

Прут зустрічає високим рівнем води. Сутеніє. Ми стратуємо вище порогу Прикарпатський і в режимі нон-стоп ідемо до водоспада. Нас четверо на поліетиленах і Сапіга на надувашці.

Ходити Прут в вечірніх сутінках стає вже хорошою чи поганою традицією 🙂 Та щось в цьому є: сплав без зупинок – щоб встигнути стрибнути водоспад до настання повної темряви. І вже вдруге все проходить гладко, весело і насичено.

Води – хоч відбавляй, а водоспад взагалі зустрічає такою прухою, що причалюємо, для огляду бочки після водоспаду. Здається там все добре.
Стрибаємо, Лазаренко попереду, я за ним, а потім Ольжич.

За такого рівня води, водоспад на каяку проходжу вперше. Тож адреналіну, швидкості, піни і емоцій вистачає. Траєкторії руху спрощенні, струї потужніші, видимість обмеженіша – бо часто сидиш в піні з головою. Та поріг вже знайомий, тож відчуття не підводять і добре розумієш куди тебе несе і що з тобою буде. З кінцевої бочки виходжу на рівному кілі. Баф таки працює.

Причалюємо вже нижче водоспаду. Там, як завжди, підступна коса бочка додає рятувальних робіт – цього разу це Ольжич. Попереднього був я, а перед тим – Андрюха. Трамвайчик на таких сплавах – річ дуже корисна.

Все, обливний понеділок закінчився. Бус, перекус і дорога додому.
Музику слухати не хочеться -говоримо, бо емоцій багато, а потужний карпатський дощ барабанить по даху та наповнює карпатські ріки новими порціями пригод і адреналіну.

На наступні вихідні знов буде біла вода Карпат і її певно буде хоч відбавляй.
Ми стартує в CheremoshKayakExpedition, а гості Білого Слона – в тур “Три ріки” (Чорний Черемош, Білий Черемош і Прут)