Ну, ось, почалось… Якщо АЛЯСКИНСЬКИЙ, то неодмінно тягти взимку в гори. Можна було б і до літа почекати.

Та маємо, що маємо. Господарів не обирають ;). Назвався другом туриста – рушай в похід. Добре, що з парашутом не примушують стрибати =)

Те, що буде весело, мій чорний собачий ніс занюхав відразу. Щойно я висунувся з ящика, в якому приїхав до Господаря в середині грудня 2012, як на мене накотилася хвиля походів і пригод: на стінах фото з горами, ріками, печерами, лижами і велосипедами, на полицях наплічники, лижі, карабіни, намети, а в Господаря ще й, до повного щастя, шерсть на морді, тобто «борода» (як кажуть у них, у людей).

Хробачок тривоги заворушився в моєму собачому серці активніше, коли ми почали бігати. Кола мотали щоранку, а інколи й вечорами, на лижах й без них. Це явно скидалося на якусь підготовку, та до ЧОГО..? На щастя, я тоді ще не знав (а то, може б, на одному з тренувань — чкурнув своїм ходом прямісінько до мамусі в Дніпропетровськ).

DSC_0008 (1)

Та настав день — і Господар почав пакувати велику торбу, гострити лижі (так вони чомусь кажуть, хоч нічого там не гострять)….

Господар у мене – психолог (іронізую я), звичайно. Морально підготував. Сміється, ну, що Джамбо, подивимось, з чого ти зліплений? Завтра – в похід. Ти, каже, не бійся: маршрут не складний на Свидовці (а що воно таке той «Свидовець»?), пройдемо кілометрів 25, перепад висот – метрів 800, але так тільки першого дня (заспокоїв, називається). Диви: рушимо з Білина, потім Свидовецьким хребтом, а далі до турбази «Перелісок» і спукаємось в Рахів. Він би, краще на карті показав (генетичний код у мене передбачає добре орієнтування на місцевості), а то пояснює, як малому, на пальцях. Ех, гомо сапієнс, за кого ти мене маєш…

DSC_0148

День перший Марлензонського балету походу на лижах

Рушили ще й не світало. Я як морально підготовлений до випробувань пес в транспорті поводився гідно. Та відчуваю, щось з бусом не так. Я Господарю спершу на вушко так тихенько: «З колесом не лади. Перевірити б, а?» А він мені: «Джамбо, під’їжджаємо до Франика. Тоді й погуляєш… Терпи!» А що терпи?!! Ну, я було образився. А тоді ГОЛОСНІШЕ вже кажу: «Зупинитись би, подивитись, що не гаразд!!!» Ігнорують. Ну, тоді я довго не думаючи, такий арґумент наклав виклав, що як носа очей не закривай, а зупинитись таки довелось. І що ви думаєте: диск погнувся, колесо спускає… Хоч би «дякую» хто сказав… Та ми, скромні герої, свою справу знаємо.

Колесо полагодили й поїхали. Прибули в Білин, розділились на два загони: я з Господарем та інші.
Перші кілометри підйому я думав, що це чудова вечірня прогулянка, після якої ми повернемось додому, помиємо лапи, мене нагодують і я зручно вмощуся під дверима дитячої слухати чергову історію, яку читатиме моя Господинясвоїм людським цуценятам.

Та не так сталося, як гадалося. Стежка, тобто лижня, тягнулася все далі й далі, ніч ставала все темнішою, а про дім я й думати забув. Господар іде на лижах — я пішки. Спробував виправити цю несправедливість, залізаючи на лижіГосподаря. Він у відповідь прогарчав якісь короткі й незрозумілі слова, тож довелося іти пішки.

DSC_0117

За якийсь час сідаю перед Господарем на лижню і пробую натякнути, що я малий маламут і мені б уже й відпочити. Та Господар промекав щось про те, що я крутий, а не малий маламут і такі пригоди в моїй крові. Довелося плестись далі й з гордістю нести ім’я «крутого маламута» (щоб не знеславити честь породи; ну, і щоб мамі не накапали). Коли ж я почав ГОЛОСНІШЕ тиснути на жалість, він таки здався: ми сіли, попили чайку з однієї кружки (мою, звісно, не взяли; і хоча пити після людини було не дуже приємно, та коли зимно, питання гігієни відходить на другий план), перекусили, поговорили про те про се і рушили далі.

Чули про наполеонівський сон, короткий такий вдень? Кажуть, він (ну, Наполеон) міг заснути навіть на коні – екстремал =). Ну от, я і вирішив перевірити методику відновлювального сну на привалах: скручуюсь в калачик і сплю; крізь сон відчуваю, як м’язи самі працюють, щоб зігрітись (наче хвилю пускають по тілу). І що я вам скажу: методика – чудова, я після такого дрімання – як новенький.DSC_0201

Ставало темно і нудно. Правда, Господар часом розважав мене розмовами, анекдотами (гумор в них, звичайно, британський – не усім доступний, та все ж веселіше).
Нарешті!!! Вогонь  і пахне чимось смачним… Невже, прийшли! Як точно висловився Петрик П*яточкін, ось тепер я засну! =)

День другий, фінальний.

Вуха і хвіст дивно ворушаться – до вітру, мабуть, і хурделиці. Є один ритуал (треба побігати за годинниковою стрілкою 10 разів, малюючи коло діаметром 100-150 см), щоб випогодилось. Спробував… Не помогло…

DSC_0069
Вранці за сніданком людське товариство поводилося якось неадекватно. Напевно, погано спали. Їжу поставили на високий стіл: самі жують, мені не дають. Я спробував прояснити ситуацію залізши на стіл. Та після цього мене видворили з колиби під пронизливий вітер і сніг. Та я не ликом шитий: заховався в іншій колибі.

DSC_0097

Раптом чую схвильовані гукання мого Господаря. Мабуть, вирішив, що мене вовки з’їли =).
Він що, думав, що я як пес чекатиму біля колиби на вітрі? Я ж маламут і інстинкт мені одразу підказав: “Шукай захист від вітру”…

Рушаємо. Переконували бути замикаючим – знайшли дурня. Я легких шляхів не шукаю: йти в кінці лижні – справа для лузерів.

На хребті добряче дме. Потрібно було таки 15 разів за годинниковою стрілкою, …ех…

О, турбаза!.. «Перелісок», напевно. І ким це тут так пахне? Брат, пес, друзяка!!! Ой, помилочка… Сестро?  Гуцулко?
Господар лайки-гуцулки – старомодних поглядів, але поспілкуватись з рівнею таки дозволив. Від неї дізнався, що є ще один спосіб вплинути на погоду (вуйко лайки був знаним мольфарем). Отже, потрібно котитись по снігу (зі сходу на захід), щоб рівно 1 кг сніжного покриву прилип до шерсті. На температуру це вплинуло позитивно: піднялась до нуля, а ось для вітру, очевидно, передбачені якісь інші мольфарські прийоми.

Вдосконалюю методику регенераційного сну… У практикуванні залучаюсь підтримкою Господаря (стелить килимок і вкриває курткою з барського плеча). Відпочинок діє: під час переходів почуваюсь енергійним й у доброму гуморі.

DSC_0182

Кілограм ритуального снігу, прилиплий до шерсті, перетворився у важкий льодовий панцир (Не вірте гуцулкам!) Господар той, що треба попався =): регулярно зчищає налиплий сніговий планктон.

DSC_0208

Оце в них апетити!!! Краще повправляюсь у ще швидшому засинанні: іду на рек-о-о…

Нагадую: не вірте гуцулкам! Почався дощ. Оце ж вигляд у мене =( Куди поділась моя пишна шевелюра?

Спу-у-у-у-ск! Не відставайте, салаги! Я не чекатиму.

DSC_0168

Ось тепер я по-справжньому засну =)

Уві сні, наче справжній кінофільм, з’являтимуться уривки з мого першого походу та яскраві картинки спогадів.
DSC_0107